Третя неділя травня – визначний день для кожного українця. Річ у цім, що щороку у цей день у нашій країні вшановується День пам’яті жертв політичних репресій. “Великий терор” був розгорнутий на території Радянського Союзу у 1937 за ініціативи Сталіна та усієї керівної верхівки радянської влади. Унаслідок репресивних дій на території України були цілковито винищені представники інтелігенції, зруйновані суспільні зв’язки, відбувалося поширення антинаціоналістичних ідей, у суспільстві панувала масова депресія. 

З тим, що всі дії, спричинені великим терором, вважаються незаконними та осудними, погодилося радянське керівництво після смерті вождя Йосипа Сталіна. Так звана хрущовська «відлига» 1953-1964 рр. відома тим, що у цей період відбувалася реабілітація репресованих. Проте, ця реабілітація була частковою та обмеженою. Левова частка прав політично репресованих не були цілковито відновленими та вони продовжували носити клеймо «ворогів народу».

У 1991 році керівництво Української радянської соціалістичної республіки прийняло особливий Закон, у якому йшлося про реабілітацію політичних засуджених. Він став своєрідним засудженням та відмежуванням від методів “Великого терору”. Проте деякі репресивні засоби не були засуджені, а навіть вважалися правомірними та такими, що мали під собою певне підґрунтя.

У відповідності до закону 1991-го року було реабілітовано близько 250 тисяч громадян, а понад 100 тисяч осіб так і не дочекалися бажаної реабілітації.

І тільки нещодавно, 2015 році злочини тоталітарного режиму радянської влади були цілковито засуджені спеціальними законодавчими актами. Окрім цього, законодавчо заборонено пропагування символіки комуністичного тоталітарного режиму.

У 2018 році депутати Верховної Ради України прийняли закон, який розширив коло людей, що вважаються жертвами політичних переслідувань та підлягають обов’язковій реабілітації.