29 вересня 1941-го - 80 років тому - в Бабиному Яру почалися масові розстріли, які тривали протягом двох років. Ця київська місцина, що стала мовчазним свідком злочину нацистської Німеччини та її репресивної машини, перетворилася на один з всесвітніх символів Голокосту.
Як виглядає на практиці німецьке Judenpolitik (політика щодо євреїв), Київ побачив 19 вересня вже за кілька годин після приходу нової влади, коли вояки 75-ї піхотної дивізії почали хапати на вулицях євреїв для розбирання вуличних барикад.
Нова влада давала зрозуміти, що для неї то люди другого сорту.
Невдовзі патрулі вермахту за наказом командира 29-го армійського корпусу влаштували акцію перевірки паспортів на вулицях - євреїв затримували.
Бабин Яр став місцем найбільшого масового поховання жертв нацизму в Україні.
Масові страти в ньому тривали усі два роки німецької окупації - там знайшли свою смерть полонені червоноармійці, моряки Дніпровського загону Пінської військової флотилії, радянські підпільники, роми (теж за національною ознакою), українці, пацієнти психіатричної лікарні, заручники з-поміж цивільного населення тощо.
Натомість не існує ніяких даних, що когось з членів ОУН, вбитих нацистами в Києві, розстріляли чи поховали саме в Бабиному Яру. Попри встановлений там хрест, йдеться лише про припущення. Навіть щодо Олени Теліги нема жодних документів, які б насправді пов'язували її з убивством чи похованням у Бабиному Яру.
За спогадами її соратників, вона вкоротила собі віку в камері гестапо на Володимирській, 33. За іншою версію, там була розстріляна. Проте в обох випадках місце поховання достеменно невідоме.